“Я б дуже хотіла показати дійсно реальну картину бездомності в Ейндховені”.”
Що таке аутрич-команда і чим вона займається? Ми поставили це питання Едвіну, співробітнику аутріч-команди Springplank:
“Як аутріч-команда, ми виходимо на вулицю і намагаємося встановити контакт з бездомними людьми, як в основних закладах, де вони перебувають, так і на вулицях. Ми встановлюємо зв'язок і намагаємося завоювати їхню довіру, а потім з'ясовуємо їхні потреби в допомозі, щоб ми могли скерувати їх до потрібної допомоги. Ми бачимо, що не всі наважуються поставити питання про допомогу, але, підтримуючи зв'язок і задаючи питання, вони часто все ж таки наважуються зізнатися собі, що потребують допомоги. Ми в Springplank в основному ходимо по центру Ейндховена і в основні заклади, але ми співпрацюємо з іншими аутрич-командами в Ейндховені, що дає нам гарну картину бездомності в Ейндховені”.”
Але що насправді робиться зі звітами, які надходять?
“Виїжджати туди також означає, що ми реагуємо на неприємні повідомлення, які надходять від місцевих мешканців. Коли ми отримуємо повідомлення, ми негайно реагуємо, щоб з'ясувати, що відбувається, і починаємо розмову з людьми. Ми ставимося до цього дуже серйозно і включаємо місця, звідки надходять такі повідомлення, до наших щоденних маршрутів. Потім ми намагаємося з'ясувати, хто ці люди, і намагаємося налагодити з ними контакт”.”
Тепер нам цікаво, які саме звіти надходять?
“На місця розташування притулків ми іноді отримуємо повідомлення, з якими не завжди можемо щось зробити. Адже повідомлення про те, що мешканець притулку гуляє, не є проблемою, адже він може вільно ходити, куди хоче. Тим не менш, ми завжди реагуємо на них і вступаємо в діалог з людьми.
Коли тут збираються і смітять, це неприємно. Мушу чесно зізнатися, що тут є і наші люди, але ми активно з цим боремося. Проходячи повз і розмовляючи з ними по кілька разів на день, ми помічаємо, що стає набагато тихіше, і неприємних відчуттів зменшується”.”
“Справедливість є справедливість, є бездомні люди, які поводяться антисоціально по відношенню до оточення, і через це формується певний образ бездомності, певна стигма. Але це зовсім несправедливо по відношенню до мешканців притулків, яким просто не пощастило, через що вони опинилися на вулиці і тепер працюють над тим, щоб повернути своє життя в нормальне русло. Я б дуже хотіла показати справжню картину бездомності в Ейндховені, тому що люди повинні знати. Тоді це упередження зникне”.”
